САМОДІАГНОСТИКА МИРОЛЮБНОСТІ
Миролюбність у наших повсякденних реаліях постає чи не найголовнішою якістю, яку варто в собі культивувати та примножувати. Для цього, перш за все, необхідно визначити силу власного прагнення до збереження миру, продіагностувати взаємини з оточуючими на предмет уміння мирного співіснування.
Оцінити міру своєї миролюбності людина може, аналізуючи свої досягнення за наступними етапами (за Е. Піньковською):
На першому етапі миролюбність не притаманна індивіду, його характерними рисами є жорстокість, зловредність, деспотизм, злорадість, цинізм. Своєю ненавистю він руйнує, перш за все, самого себе, завдаючи чимало шкоди оточенню. Даний етап характеризується невизначеністю, пронизаний сумнівом.
На другому етапі людина помічає і починає усвідомлювати, що свої потреби можна задовольнити іншим, більш миролюбним шляхом. Вона з цікавістю, але так, щоб цього не помітили інші, придивляється до конструктивних поведінкових, вербальних проявів. Характерні риси – непримиримість, яка проявляється у словах і вчинках, сповнених диктатом, нетерпимість до всього, що не співпадає з власною, навіть помилковою, точкою зору та суворість. Не вміючи ще миролюбно вирішувати проблеми, вона страждає, відчуваючи муки сумління від повторення одних і тих само помилок у взаєминах з іншими. На цьому етапі, якому притаманний страх змін, надзвичайно важливо приділити увагу самопізнанню, мотивом якого може стати цікавість до можливості змінитися, покращити своє життя, інакше виникає розчарування, невдоволення іншими і небажання змінювати своє життя на краще.
Третій етап характеризується першими спробами вчиняти більш миролюбно, менш конфліктно, ніж раніше. Упертість, певна нав’язливість, які яскраво проявляться у даний період, будуть викликати образу, невдоволення обставинами, що склалися, власними статками тощо і можуть призводити до бурхливих сцен “з’ясування взаємин” у формі істерик і скандалів. Водночас перші успіхи у миролюбності надихають людину і вона відчуває себе готовою зрозуміти, пробачити, втішити будь-кого у будь-якій ситуації. Небезпека такого стану полягає у розвитку марнославства, хвалькуватості, які мають бути вчасно помічені й трансформовані.
На четвертому етапі в індивіда вже сформована переконаність, що “мир, краще, ніж війна”, він починає невідступно і наполегливо долати свою немиролюбність. Для цього ретельно вивчаються власні вади і чесноти, аналізуються промахи й успіхи. На даному етапі людина дуже чутлива до зовнішніх проявів стосовно себе, які можуть примножити її страждання (наявність яких є характерною особливістю етапу) від власної недосконалості (у миролюбності), яку вона зуміла розпізнати у собі. Тому прагнення до публічності змінюється бажанням усамітнитися, щоб зуміти зберегти той мир, який тільки-но починає закріплюватись всередині. Водночас, відчуваючи невдоволення своїми взаєминами, наявними знаннями, якістю діяльності, людина, вчиться мобілізувати сили на подолання власної недосконалості. Невідступність і наполегливість – основні прояви миролюбності на даному етапі.
Досягнення реакції здивування на прояви власної немиролюбності є ознакою того, що індивід готовий перейти до п’ятого етапу, на якому ці прояви будуть долатися завзятою працелюбністю та знаннями і досвідом, здобутими на попередніх етапах. На даному етапі вже сформована миролюбність допомагає у вирішенні різноманітних життєвих задач і проблем.
На шостому етапі миролюбність в людині, наповнюючись терпінням, розумінням, прощенням, надає сил розпочати справу спочатку, спонукає радісно йти вперед, допомагає бути зібраним і стійким у несподіваній ситуації.
Сьомий щабель розвитку миролюбності розкриває у людині, по мірі наповнення її пережитими почуттями, здатність бути милосердною (суворо справедливою), співстраждати і досягнути гармонії з собою та оточуючим світом [2].
Правдиве визначення свого етапу розвитку миролюбності, навіть, якщо він знаходиться поки що під цифрами 1-2-3, допоможе, як не дивно, примиритися із самим собою і посіяти якісну зернину миру і правди у власній душі.
Література