Діяльність організації
Бібліотека
Медіатека
Аносова А.В. О возможностях человека самостоятельно изменить свою судьбу
 |
О ВОЗМОЖНОСТЯХ ЧЕЛОВЕКА САМОЯТОЯТЕЛЬНО ИЗМЕНИТЬ СВОЮ СУДЬБУ |
По силам ли обычному человеку самостоятельно изменить свою судьбу? Такой вопрос ставит автор внимательному читателю в предисловии к книге.
Думаю, что под словом «обычный» Ия Сапина имела в виду людей, схожих с героями романа. А это действительно обычные по своему социальному, семейному положению люди. Никто из них не заканчивал именитых вузов, не был звездой научного мира или эстрады, никому не досталось огромное наследство от богатого дядюшки. Это люди, которые ходили в обычные детские сады и школы, заканчивали обычные вузы, трудились на различных предприятиях, создавали семьи, воспитывали детей, состаривались и получали обычную пенсию, поскольку небольшая пенсия является для нас обычной. Мне кажется именно эта «обычность» и вызывает такой позитивный резонанс у читателей. Каждый по аналогии узнает и свою жизнь, и жизнь своих близких, а прослеживая достижения героев понимает, что и он может достичь такого. А то, как в книге описаны уходы из жизни обычных людей, помогает уменьшить страх перед смертью, неизвестностью, понять, что не только жить надо учиться, но и умирать.
Что означает изменить свою судьбу? Какой глубокий вопрос! Автор заставляет занять позицию: ты фаталист или нет? Судьба это то, что дано человеку и не подлежит изменению, или он – творец своей жизни? Моя субъективная точка зрения такова, что если быть уверенным, в том, что все предопределено роком, то жизнь наполняется страданием, печалью, унынием, безответственностью, враждой. Люди же, которые ощущают жизнь, как живую материю, которую они ткут в летящем «сейчас» своими мыслями, словами, чувствами, поступками, способны радоваться, творить, созидать, охранять прекрасное. Главные герои романа – вне всякого сомнения люди, которые творили свою жизнь. Трудности они превращали в возможности, в потерях находили силы к объединению, а в неотвратимых, и подчас горестных, событиях старались видеть Высшую справедливость. «…нельзя трудности и беды принимать как Божью кару. Всякие трудности даются людям не в наказание, а в качестве уроков и испытаний на самостоятельность, на веру, на послушание», - написано в романе. Не думаю, что они специально искали способы изменить свою судьбу. Они были благодарны за данное им. А из сюжета мы знаем, что на Зинину долю выпало немало горя и многие на ее месте стали бы сетовать и донимать жалобами и ближних, и Бога: «За что мне это?». Она же, имея удивительную внутреннюю силу доброты, душевную чистоту, строила свою судьбу по траектории любви к ближнему, мужественно перенося все невзгоды. За что и была вознаграждена дарами куда более ценными, чем серебро да злато.
Последнее слово в заглавном вопросе – «самостоятельно». Самостоятельно – это не обременяя других, не отнимая у них ни средства, ни время, ни силы на решение каких-либо своих вопросов. Самостоятельный человек решителен, обладает собственной инициативой, рассчитывает исключительно на свои силы, не ожидая чьей-либо помощи. Самостоятельность – довольно высокая вершина в развитии человека. Для ее достижения он вначале должен проявить способность к труду (как физическому, так и умственному), познать свои права и обязанности, возможности и способности. Затем развить трудо-любие. А полюбить труд невозможно без развития в себе качеств благодарности, миролюбия, терпения, честности и порядочности, ответственности и дисциплинированности. Иначе ведь – зарплата всегда будет маленькой, коллеги – плохими, начальство – никуда не годным, семейная жизнь – обременительной и т.д. Роман «Зиночка» дает нам немало примеров самостоятельного поведения главных героев, знакомясь с которыми понимаешь, что за внешней обычностью перед нашим взором раскрываются образы людей неординарных, сильных духом, которые свои достижения, приобретенные с жизненным опытом, пронесли с удивительной скромностью и достоинством.
Так, по силам ли обычному человеку самостоятельно изменить свою судьбу? Прочитав роман, поразмыслив, каждый может дать себе ответ на этот вопрос самостоятельно.
«Трудолюбивый обыватель доживает вчерашнюю жизнь.
Личность самостоятельная творит жизнь сегодняшнюю.
Индивидуальность, то есть самодостаточный человек, способен предвидеть и закладывать фундамент для жизни завтрашней» [2, с. 314].
Литература
1. Ия Сапина. Зиночка. Книга 2. Одиночество : роман. – Черкассы : Издатель Чабаненко Ю. А., 2010. – 334 с.
2. Пиньковская Э. А. Кто ты? / Серия книг «Спаси и сохрани». Том 1. – Черкассы : Издатель Чабаненко Ю. А., 2011. – 814 с.
Жемчужины мудрости (12)
Узарська В.М. Ода материнству
 |
ОДА МАТЕРИНСТВУ
|
Чи кожен з нас міг би дати гідну відповідь на запитання: «Що особисто Ви зробили для свого міста (краю), щоб побачити його таким, як Вам хотілося б?». Для цього потрібно бути патріотом.
Патріот – віддана людина, яка ставиться з любов’ю до свого народу і Батьківщини, готова до будь-яких жертв і подвигів [1, с. 81].
Я беру на себе відповідальність віднести до патріотів свого міста, краю, країни Білоцерківську родину скульпторів Василенків.
А підстави для цього такі.
 |
Біля парадного виходу з Білоцерківського пологового будинку нещодавно з’явилась скульптурна композиція «Лелеченя», теплого кольору персика, світла, стрімка і тендітна. Це робота молодшого з Василенків (сина) Максима Юрійовича, – магістра Національної Академії образотворчого мистецтва та скульптури в Києві, лауреата молодіжної літературно-мистецької премії ім. Вінграновського. Монумент створено в знак безмежної вдячності родини медперсоналу, який зробив усе можливе й неможливе, щоб три десятиліття тому з’явився на світ Максимко, якому Бог вже змалечку дарував талант до малювання та ліплення. |
На сьогодні творчій доробок Максима Юрійовича немалий.
Це й погруддя українського письменника І.С. Нечуя-Левицького, яке родина подарувала музею його імені, що функціонує в Білоцерківській школі № 21. Також приклав скульптор свої здібності, знання і руки до відтворення за світлинами та малюнками відомої білоцерківцям «Колонади суму» з родиною пеліканів зверху, розташованої у дендропарку «Олександрія».
А захистити молодому митцю на «відмінно» звання бакалавра допомогла скульптура Олександри Василівни Браницької.
Ось так проявляється незрадливе, змалечку народжене почуття закоханості в рідне місто, парк «Олександрію».
Та повернемось до «Лелеченяти». Образ лелеки, улюбленого птаха нашого народу, має в собі кращі риси українця: налаштованість на родинний уклад життя, очікування бажаного народження дитини, батьківську відповідальність за народженого.
Як на мене, то скульптура М. Василенка є гімном красі кохання, ні з чим незрівняному почуттю материнства, батьківства, щасливому дитинству.
Коли більшість у місті, краєві, країні зуміє побудувати свою міцну сім’ю, то й держава зміцниться, що важливо для всіх і кожного.
Мати скульптора, Марина Іванівна, – енергійна, активна, позитивно налаштована, сповнена ідей – розповіла про історію створення монумента, а я пригадала наведену в книзі «Хто ти?» Е. А. Піньковської схему руху від духовного зародження думки до її матеріального втілення [1, с. 18]:
спонукання – думка – мрія – бажання – знання – дія,
причому:
хороша думка – хороша мрія – хороше бажання – хороші знання – хороші дії.
Від народження ідеї у матері до відкриття скульптури пройшло ні мало, ні багато – 9 років.
Ідея знайшла відгук у думках сина-скульптора, перетворившись у мрію і бажання таким чином виразити свою подяку не тільки лікарям, а й люблячим батькам, і за право на життя, і за їхню повсякденну готовність підтримати, допомогти. Знання, отримані в Академії та набуті досвідом попередніх робіт, мудрі поради батька, теж скульптора, спрямували на хороші дії, кінцевим результатом яких стало створення монумента.
До речі, Марина Іванівна називає композицію «Материнство». «Нічого подібного ні в одному місті України я не виявила, хоча цим цікавилась», – поділилась вона зі мною.
Хороша ідея втілена, як на мене, вдало. Мешканці нашого міста і гості отримали в подарунок ще один затишний, цікавий, створений з добрими намірами, куточок. Переконатись у цьому може кожний бажаючий, якщо підійде до центрального входу пологового будинку, і споглядатиме скульптуру, яка дихає позитивом.
Я ж особисто уклінно дякую шановним Василенкам за цей прояв духовності, за патріотичну громадянську позицію, й пишаюсь тим, що мешкаю з ними в одному місті.
Література
1. Пиньковская Э. А. Кто ты? / Серия книг «Спаси и сохрани». Том 1. – Черкассы : Издатель Чабаненко Ю. А., 2011. – 814 с.
Зображення взято з: http://www.bc-rada.gov.ua/node/2656 та http://www.baby.ru/blogs/post/84577169-7232710/