Товариство культури "Світло"

ДУША ЛЮДСЬКА

(анотація на оповідання з книги Ії Сапіної «Смерті немає»)

Кириленко Катерина Вікторівна, 

директор ДНЗ№ 4 «Зірочка» м. Фастів,

слухач семінару «Культура духовного здоров'я»

«Душа людська» - завершальне оповідання з книги Ії Сапіної «Смерті немає». Кожна попередня історія пронизана тим фактом, що автор усвідомлює свій, незвичний для більшості людей,  «дар» бачення тонких тіл людини.

І саме в оповіданні «Душа людська» письменниця ставить собі питання: «Чому не всім і не одразу відкривається можливість бачити один одного прозоро?».  І приходить до висновку, що відгадка в розвитку свідомості людини. Чи може не готова свідомість витримати лаву знань про оточуючий світ, не дізнавшись спочатку про себе, про своє місце в житті?

І знову, як приклад, автор приводить зростання свого «Я».  Це і відточення професіоналізму, а саме: лікування хворих в основному без хімічних медикаментів; і удосконалення свого характеру та уміння не опускатися на рівень нижче, коли  стикаєшся з критикою на свою адресу. Необхідно вчитися такту і умінню тримати себе в руках, стримувати емоції, щоб не вони керували людиною, а вона ними. Навчитися бачити свої недоліки перед тим, як тобі про це скажуть – це великий плюс в самопізнанні та самокеруванні.

Результатом такої внутрішньої роботи стало те, що з часом автор уже з цікавістю чекала, що скажуть неприємне в її адресу і, особливо, якою буде власна реакція. Після цього потрібно побачити в собі і позбутися вказаного недоліку, трансформувавши його у позитивну якість. І це як імунітет від негативних зовнішніх впливів, тільки він з’являється не після вакцинації, а шляхом виховання в собі таких рис характеру, як миролюбність, терпіння, розуміння та прощення. Це не так просто, бо в людській натурі закладено перебільшувати власну значимість, тому вказані досягнення є одними з головних, щоб почати створювати «світ в собі».

Ія Сапіна пропонує взяти за тезу, що швидше за все ти не настільки досконалий, щоб не можна було стати кращим, і не настільки поганий, щоб не було надії  на виправлення. І якщо ти постійно змінюєш себе на краще, то навчишся давати собі правильну, правдиву оцінку. А це і є рецепт здоров’я, активності і радості в житті людини, яка прагне духовного самовдосконалення.

Дуже нелегко позбутися прикрашеного ззовні образу, створеного самим собою. Проте, коли ця пелена спаде з очей, починаєш з розумінням ставитися до інших і, що саме дивне: розумієш, прощаєш їх, бо сам був таким учора. Чим більше побачив  у собі – тим більше побачиш навколо. Міра за міру, а знання – по Вірі, такий закон.

У оповіданні автор розкриває своє розуміння того, що сталося б з людьми, які  не готували себе до володіння даром «бачення» внутрішній світ інших. Сама ж бачила людей, такими, які вони були насправді, неприкрашеними. І зробила висновок, що є в людській поведінці дві сторони: «очевидне» і «дійсне». Очевидне це те, що ми бачимо очима, і воно не завжди відповідає дійсності. А Вищий суд розглядає саме те, що нас до цього спонукає, з якою ціллю ми так чи інакше вчиняємо.

Ми часто судимо інших із своєї точки зору, приписуючи комусь своє бачення вчинків і робимо відповідні висновки. Але по закону причин і наслідків і нас через якийсь так само оцінюють  і засуджують.

З оповідання та й усієї книги стає зрозумілим, що багато перевірок і випробувань випало на долю автора. Уміння долати почуття образи, знаходити в усьому долю своєї вини, розширює горизонт свідомості, збільшує масштаб відповідальності і дозволяє вступити в новий виток спіралі у розумінні і вирішенні життєвих проблем. І так крок за кроком. Таким чином, кількість невирішених проблем меншає і життя стає цікавіше, а зацікавленій та цілеспрямованій людині ніколи хворіти.