Діяльність організації
Бібліотека
Медіатека
БЕЗГРІШНІСТЬ – МАТИ ГОРДИНІ
Глава, назва якої винесена у заголовок статті, розпочинається з аксіоми – «…Давно відомо, що будь-яка дія від прийнятого рішення, навіть якщо воно у подальшому виявиться невірним, краще ніж бездіяльність через сумніви… Прийняте рішення завжди виливається у вчинок, слово, яке так чи інакше вирішить (розв’яже) проблему, що з’явилась» [1, с. 97].
Коли людина зважила на усі або максимальну кількість факторів, а також особисті «хочу», «можу» та «чи потрібно» зробити щось саме зараз, стільки і так, то прийняте рішення буде єдино вірним.
Ситуація на роботі, що склалась в нових умовах ведення обліку успішності та підсумкового оцінювання студентів і втручання керівника в цей процес, призвели до напруження та загострення відносин між нами.
Раніше у подібних випадках, можливо не таких масових та зухвалих, мені хотілося звертатися до сумління тих, хто примушував або робив подібні вчинки: «як ви не розумієте, що так не можна, адже на вчителів, викладачів покладено місію у вихованні майбутнього нашої країни. Надважливо діяти повсякчас доброчесно, справедливо, прищеплюючи антикорупційні паростки нашим студентам». Та робота над собою за системою самопізнання і самовдосконалення Емми Піньковської дається взнаки і замість звинувачень, починаю міркувати про власну відповідальність у реаліях, що склалися.
За багато років опрацювання книг Емми Анатоліївни можу з щирою вдячністю зазначити, що вони приходять на допомогу та відкриваються слушними порадами у потрібний момент. Нагадування про закон доцільності, який вказує: «в духовних справах не брати більше того, що потрібно, але й не менше того, що можна», застерігає від великої небезпеки безгрішності, щоб не завищувати самооцінку, тримати у полі зору золоте правило скромності, яке наводить автор: «збільшуй в десять разів чужі чесноти і зменшуй вдвоє чужі недоліки, а у собі усе навпаки».
Тому і нині думала, як не втратити самокритичність, не потрапити у ступінь самолюбування собою такою, у власних думках, безгрішною.
Натомість аналізувала – чого не передбачила, що заздалегідь не обговорила з керівником, які варіанти не запропонувала на його вибір у вирішенні хронічних проблем вищої школи.
Замислилась, чому у семестрі не доводила до логічного результативного вирішення негаразди, які накопичувалися і «вистрелили» в кінці року.
У таких ситуаціях, на жаль, опинялася неодноразово. Раніше переживала їх дуже важко, тривалий час перебувала в розпачі, дисгармонії, бездіяльності, саможалінні, самовиправдовуванні. Дійсно, «все це знесилює людину призводить до хвороб, зневіри, втрати надії, любові та мудрості» с
А сьогодні, як і завжди, отримую від автора чіткі поради: «Почуття власної правоти на підґрунті впевненості, рішучості та сміливості та активних дій завжди заохочується. Головне в цьому – зрозуміти, якими категоріями ти сам вчишся мислити, говорити та діяти.
Думаєш «від добра» чи «від зла»?
У благо ближньому чи у благо собі?
У ім’я іншого чи у ім’я своє?
У ім’я миру чи у ім’я війни?
У ім’я істини чи у ім’я брехні?
У ім’я любові чи у ім’я ненависті?» [1, с. 98].
Ці питання необхідно ставити частіше, особливо, коли планую певні дії для перебування у мирі із собою.
Література
- Пиньковская Э. А. Спаси и сохрани: в 3-х т. Т. 3: Детектор лести. Черкассы: Издатель Чабаненко Ю. А., 2013. 436 с. + 3 таблицы.
