ЯК МИ ВІРИМО?
Северинчук Людмила Анатоліївна
У главі «Забобони» з книги «Детектор лестощів» автор розкриває значення поняття «забобони» і вказує причини потрапляння людини в залежність, через яку відбувається її відхилення від віри істинної. Порівнює людину, яка потрапила в залежність, з мухою, що заплуталася в павутині, і зазначає, що нинішня епоха характеризується наявністю безлічі павутин: павутина Інтернету, павутина мобільного зв'язку, павутина політичних передвиборчих декларацій, павутина поп-субкультур, павутина релігійних сект. Усі власники цих і інших павутиноподібних утворень «нав'язують наївному обивателю неправомірні судові рішення, фальшиву економіку, лицемірну політику, брехливу науку, аморальне мистецтво і войовничу релігію, як норму» [1, с. 40].
Головна причина попадання людини в такі павутини – невігластво, тобто відсутність знань, і звідси – необережність, невміння бачити шкоду для себе і оточуючих.
Здавалося б, яке може бути невігластво в наш час – час інформаційного буму? Як не парадоксально, але навіть в такому явищі, як свобода слова, поряд з позитивом (адже є вільний доступ до будь-якої інформації, де викриваються зло, обман, афери) є і негатив (вседозволеність, подвійні стандарти, відверті фейки).
Від безлічі негативної інформації з телеекранів (помноженої на кількість телеканалів), журналів, газет, веб-сторінок при обмеженній позитивній інформації, складається враження, що навколо твориться лише одне зло. Від цього будь-якого нестійкого оптиміста починають долати погані (як правило, чужі) думки, і настає розчарування і зневіра. Лише подумати! Яку шкоду наносять оточуючим представники ЗМІ, письменники, поети, музиканти, художники, які не піклуються про підвищення духовної культури суспільства! Користуючись наявними у них засобами, свободою слова, сіють злобу, цинізм, вульгарність в незрілі душі, творячи хаос в думках, збуджуючи емоції та бажання (явно «не відають, що творять»). Особливо небезпечний такий вплив для підростаючого покоління, у якого ще тільки формується розуміння того, що добре, а що погано. Безсумнівно, у такий час на кожному з нас, розумно мислячих людей, якого б віку ми не були, яку б професію і соціальний статус не мали, лежить відповідальність за те, що ми несемо в світ, чому вчимо наших дітей.
Щоб протистояти негативним впливам, і зберегти здоров'я фізичне і психічне необхідно формувати емоційно-ментальний імунітет. Щоб не стати цинічним під впливом негативної інформації необхідно розвивати не тільки інтелект, розум, а й душу. Незріла душа «п'яніє від вседозволеності» [1, с. 41]. Пересиченість інформацією призводить до того, що ми стаємо книжниками, теоретиками: ми багато знаємо і помилково вважаємо, що вже вміємо це, але насправді, мало застосовуємо знання на практиці через небажання страждати, небажання обмежувати себе в чомусь, страх відповідальності за скоєні вчинки. А без дерзань, ризику і впевненості душа не розвивається. І про Бога ми часто згадуємо лише тоді, коли щось трапляється страшне в нашому житті.
Що ж таке істинна Віра?
Згадалася героїня оповідання «Засудження віруючої Соні» з книги Ії Сапіної «Осмислення» – санітарка Соня, яка вважала себе віруючою, так як ходить до церкви і свічки ставить, і на храм жертвує. А те, що вона у чоловіка гроші краде потихеньку, і матюкається, і самогон варить, сама випиває і чоловіка підпоює, і на батюшку в церкві око поклала, все це вона не вважала противним Богу, ще й інших у гріхах викривала [2, с . 58-64]. Чи не така ж віруюча і я?
І як довго буде ще себе називати віруючою людина, яка приносить на освячення харчі у великі релігійні свята, і стоїть під стінами церкви, чекаючи, поки вийде батюшка, а сама навіть в храм не заходить, і не молиться, і сенс релігійного свята бачить лише в ситному застіллі і святковому проведенні часу? Таких прикладів «зручної» віри багато можна навести. Віримо, коли це нам вигідно, віримо в те, що нам зручно і приємно. Необхідно осмислити, що це не є віра, це забобонність внаслідок нашої духовної неграмотності, лінощів душі. До забобонів призводять страх, підозрілість, відсутність знань.
Можна проаналізувати свою віру, ставлячи собі такі питання:
Аналізуючи себе таким чином, розумію, що моя віра ще дуже корислива, і ще багато в ній зовнішнього і наносного, багато марнославства, а подяки і смиренності мало.
Література